Моя поезія

Люблю часом побавитися із римою. Прошу заглянути та відпочити від суєти, а потім сказати мені чесно, чи сподобалося ?

Дивно життя всім народом керує.
Вчора ще зовсім ти був молодим,
Думав, нещасний, що час все лікує,
Якщо судьба над тобою, смішним,

Викине жарт. Що загояться рани,
Мов на скаженій собаці, умить.
Ти ж не враховував, що час настане,
Коли ще більше душа заболить.

Невідомість… Як вона лякає!
Спав, не спав, а в серці аж щемить
цілу ніч від болю та відчаю –
ну скажіть хоч хтось, що через мить

станеться із нами. Сірий смуток
збайдужілих повністю обличь
наганяє жах. Усе забуто,
що прожило людство? Гучний клич

Єдине слово –
І розлетілись почуття.
І люди відцурались за хвилину,
Щоб далі не любити.

Не моя мова
Та, у якій понад життя
Стоїть розлука, біль, печаль, провина
І почуття розбиті.

Нова сторінка у старому зошиті.
Давно забуті, а чи нові пошесті
На те, що повернулося з дитинства,
На те, у чому доля завжди винна…

Старі слова, а чи нові ідеї,
Забуті помилки, прийдешні привілеї.
Все те, про що говорять без упину,
Чи те, що завтра вкотре я покину…

Ну так, ми несподівано зустрілись.
Ну так, звичайно – я відразу зрозумів,
Що так душа від тебе зашарілась,
Тому що в серці цілий світ згорів.

Так, я не знав, чого тепер чекати,
Так, я лиш вірив в чистоту людських сердець.
Як важко інколи свій фатум знати!
Як важко просто жити! Я на герць

Лиш раз побачив,
Лиш раз заплаче
Серце моє,
Що досі болю не видало.
Лиш раз зупинить
Лиш на одну мить
Єство моє
Свою роботу досконалу.

Заснути б на мить
І побачити сон,
Де час не летить,
Де ми завжди разом.

Початок всьому – народження душі.
Смерть усьому – загибель тіла.
То як же назвати муку в тишині
Душі безсмертної, що тихо там згоріла?
То хто сказав, що душі є безсмертні?
Душа вмира аналогічно тілу.
От тільки тіло без душі живе,
Душа ж без тіла жити б не посміла.

Повіривши і постаравшись,
І усвідомивши, що завше
Однаково в житті не буде,
Ти всі печалі вмить забудеш.

Не все так просто – я це знаю,
Але якщо ти покохаєш
Хоча б одну солодку мить,
То зрозумієш – не болить

Флегматично глянувши назад,
Розтоптавши мрію ненароком,
Я іду востаннє на парад
Безнадій і буднів. З кожним кроком

Легше й легше йти. І без вагань,
Докорів сумління небезпечних,
Без оптимістичних побажань,
Без порад, настільки недоречних,

Нехай буде, що має бути. Світ
Хай занепаде враз увесь – це не важливо.
Хай людство терпить наслідки тих бід,
Що наробило собі у пошуках дива.

Нехай пропаде все, що віднайшов
Для себе кожен в час гонитви за багатством.
Хай лишиться на світі лиш любов –
І хто захоче, той знайде для себе щастя.

Без сподівань, надії і бажання
Нема життя. Повір, що так і є.
Лиш раз приходить неземне кохання,
Серденько щастя з чаші смутку п’є.

З нічого щось вмить постає, з недолі
Світле майбутнє світить крізь віки.
З біди стає умить всього доволі,
Зі злом добро стає у бій в штики.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: