А ви спішіть творити чудеса,
О люди, що не здатні зрозуміти,
Що вся реальна світова краса
Лишень у душах квітне. Ваші діти,

Мабуть, також цього не зрозуміють,
Тому що змалку у батьків підуть.
Маленькі іскорки у душах ледве тліють;
Не дай, о Господи, на них впадуть

Лиш кілька крапель дощових – і згасне
Усе прекрасне, а душа помре.
Ви ж розчаруєтесь в житті завчасно.
Як зле… Повірте, і мені вже зле

Від однієї думки про загибель
Хоч однієї грішної душі.
Я би останню свою хліба скибу
Віддав тому, хто на цілій землі

Порятував би хоч одну-єдину
Сердешну душу. Ну скажіть мені,
Що я брешу. Поки земля не згине,
Не матиму спокою я й вві сні,

Якщо збрехав. Брак дорогого часу
Не зменшує страждань від тих гріхів,
Які кидають свою тяжку масу
На дух, що народитися посмів.

Не вимагайте всього, та найперше,
Що вам потрібно, те я принесу.
Чудес не буде – тільки Бог все вершить,
Я ж до сердець несу вірша красу.