Меню категорій

Егоїстичні нариси

Все, задовбало це життя!
Це не буття, а вічна мука.
Заплакать би, наче дитя,
Та принцип досі ломить руки,
Не даючи зробить і кроку.
Навіщо нам ота морока?

Живемо, трудимось, мов бджоли,
Вкладаємо останню краплю
Душі в роботу, хоч ніколи
Вона не дасть прибутку. Шаблю

Або меча мені у руки
Вкладіть! Я буду нищить все,
Що лиш для мене дороге.
Ото для мене і наука –

Що лиш для себе варто жити,
По трупах найдорожчих друзів
До власної мети валити,
Інакше по тобі пройдуться

Ті друзі, для яких готовий
Продати чорту душу. Друзі,
Що не сказали «Ти чудовий,
Ми любимо тебе!» У тузі

Я заспіваю свою пісню,
Вже сам, без друзів, акапельно,
А втім, пішли ви всі до біса,
О псевдолюди! Як пекельно

Не було б у моєму серці,
Я списаний запалю лист
З нуля почну вже звиклу працю,
А ви… Простіть, я ж егоїст…

Прокоментувати