Як не щораз, то так бодай, потрохи,
Відкусимо життя серед руїн
Своїх надій і сподівань. Підвоху
Можна чекати і від рідних стін,

Якщо не так дихнеш посеред думки.
Та ми не дивимось на цей порив.
Як щось не так – ми всі по стійці "струнко".
Ти не дивуйся, я ж бо не просив

Читати всі оці переживання
І розуміти їхню першу суть.
Ми люди. І одне моє бажання –
Щоб хоч би хтось, та й зміг мене збагнуть…