Меню категорій

На тему надії

Чорніє небо, мерехтить
Одна зоря посеред ночі.
Зринають в пам’яті думки –
Щось нагадати мені хочуть.

Та не звертаю я на них
Ані найменшої уваги.
Вже третій день у мене штиль:
Бракує творчої наснаги.

Кричу, немов у вакуум:
Чому душа моя мертвіє?
Я вже давним-давно помер,
Та ще жива моя надія.

Вона й тримає поки-що
Мене ось тут, на білім світі.
Вона лишилась, а тому
Мусить душа моя боліти.

Болить, вмирає, догора
Останній промінь мого крику.
Ну вийдіть, зболені рядки,
Хай не рида душа так дико!

Я не воскресну вже повік –
Про це й гадати не волію.
Я вже давним-давно помер,
Жива лишилась лиш надія.

Прокоментувати