Все! Більш не можу існувати,
Сльозу втираючи щомить,
І всім навколо малювати:
"Життя прекрасне". Та ж болить

Мене душа моя, немовби
Напилась вранці кислоти,
А потім, лежачи на бомбі,
Сказала "гарно тут". Чи ти,

Безглуздий болю, ще не бачиш,
Що до кісток мене пройняв?
Продав мене, не взявши здачі,
Ще й на прощання помахав

Страшною грішною рукою,
Яка також – ходячий біль.
Доле! Чому ти не зі мною,
А десь гуляєш? Чи не сіль

Мені на рану ти сипнула?
Чи не гарячим обпекла?
Чому так швидко ти забула,
Як ще недавно кров текла

З смертельної живої рани?
Згубивши праведність свою,
Померли всі занадто рано.
А я чомусь іще живу…