Нещодавно я дуже розхвалив операційну систему Arch Linux, і, думаю, тобі не терпиться спробувати, що воно за звір такий 😉 Тому без роздумів переходимо до встановлення цієї чудової операційної системи.
Відразу забіжу наперед – операційні системи Linux мають вдосталь власних файлових систем, тому ми не будемо займатися збоченням, згадуючи абревіатури FAT32 та NTFS, а встановимо Arch Linux на стару добру і гарно перевірену файлову систему EXT4, а також спробуємо відносно нову технологію – файлову систему BTRFS.
ext4, або Четверта версія розширеної файлової системи, — журнальована файлова система, котра використовується в ОС із ядром Linux. Заснована на файловій системі ext3, котра є файловою системою за замовчуванням в багатьох дистрибутивах.
Вікіпедія
Btrfs (B-tree file system) — нова файлова система для Linux, створена з метою реалізації додаткових функцій які б покращили відмовостійкість, спростили адміністрування і ремонтні роботи. Btrfs зберігає інформацію у вигляді Б-дерева і працює за принципом «копіювання при запису». Розробка файлової системи почалася в 2007 році в корпорації Oracle, а в серпні 2008 року вихідний код був опублікований під загальною публічною ліцензією GNU (GPL).
Вікіпедія
Отож, починаємо. Завантажившись із носія, перш за все ти побачиш наступну картинку:
Тут обираємо перший пункт, з якого і завантажиться портативний Arch Linux, який, у свою чергу, послужить нам донором для встановлення цільової системи. А виглядає він ось так:
І справді нічого лишнього, чи не так? Гола консоль, прямий нащадок чорного квадрата Малевича 😀 З неї й почнемо.
Розмітка жорсткого диска
Перш за все дивимося, які диски присутні у нашій системі:
fdisk -l
В даному випадку я завантажився у Virtualbox, де попередньо створив віртуальний носій місткістю 50 Гб, тут він має назву /dev/sda. Інший диск нам не цікавий – це образ, із якого ми завантажилися.
Отож, працювати будемо із розділом /dev/sda. Обери файлову систему, на яку будеш встановлювати Arch Linux:
EXT4 (перейти до BTRFS)
Запускаємо програму cfdisk для розподілу жорсткого диска. Якщо диск досі не був розмічений (наприклад, він щойно з упакування), програма запропонує створити таблицю розділів. Вибираєш GPT або MBR на свій смак.
Наступне вікно пропонує розподілити диск на розділи.
Підемо класичним шляхом: створимо розділ, для прикладу, розміром 15 Гб для основного каталогу системи, решту віддамо під каталог home, залишивши вкінці 5 Гб для розділу резервної пам’яті Swap.
Підтверджуємо зміни, перейшовши курсором внизу на кнопку Write, і для підтвердження вписуємо слово yes (повністю).
Далі треба форматувати розділи у потрібні нам файлові системи:
mkfs.ext4 /dev/sda1 -L system mkfs.ext4 /dev/sda2 -L home mkswap /dev/sda3 -L swap
Монтуємо кореневий каталог в присутній у завантажувальній системі каталог /mnt:
mount /dev/sda1 /mnt
Створюємо додатковий каталог, у який змонтуємо розділ home:
mkdir /mnt/home
Монтуємо домашній розділ:
mount /dev/sda2 /mnt/home
Підключаємо розділ резервної пам’яті:
swapon /dev/sda3
BTRFS (перейти до EXT4)
Дана файлова система не потребує розподілу на розділи, оскільки підтримує монтування підтомів, тобто ти можеш змонтувати в один розділ BTRFS кілька інших розділів, просто задавши їм назви. Ба більше, ти можеш розширити одну файлову систему BTRFS на кілька фізичних жорстких дисків так, що вони будуть відображатися як один розділ.
Отож, припустимо, що в нас цілий жорсткий диск буде відведений під Arch Linux, і відформатуємо його повністю у файловій системі BTRFS зі створенням власної таблиці розділів:
mkfs.btrfs /dev/sda
Зверни увагу: якщо в тебе на жорсткому диску є інші розділи, наприклад, встановлена ОС Windows чи просто файловий архів на розділі з NTFS, то варіант зі створенням власної таблиці розділів не підійде, оскільки в цьому випадку форматується цілий жорсткий диск. Припустимо, що ти маєш два розділи – /dev/sda1, на який плануєш встановлювати Arch Linux, та /dev/sda2, на якому вже присутня важлива інформація. Значить, оцю і всі наступні описані операції ти повинен виконувати не з /dev/sda, а з /dev/sda1:
mkfs.btrfs /dev/sda1
Отак, як є, цілим і монтуємо жорсткий диск у наш тимчасовий каталог /mnt:
mount /dev/sda /mnt
Наступним кроком буде створення підтомів нашої файлової системи. Для Linux це буде те ж, що створення кількох розділів на жорсткому диску, а про переваги даної фішки ми ще поговоримо окремо.
Отож, створюємо один підтом для кореневого каталога системи, і один для домашнього каталога користувача home:
btrfs subvolume create /mnt/@ btrfs subvolume create /mnt/@home
Відмонтовуємо жорсткий диск і примонтовуємо окремо створені підтоми (із створенням додаткового каталога для home), застосовуючи на ходу опції стиснення та автоматичної дефрагментації файлів:
umount /mnt mount /dev/sda /mnt -o subvol=@,compress=lzo,autodefrag mkdir /mnt/home mount /dev/sda /mnt/home -o subvol=@home,compress=lzo,autodefrag
Встановлення та початкове налаштування Arch Linux
Отож, що в першому, що в другому випадку у нас виходить основний каталог майбутньої системи, змонтований в тимчасовий каталог /mnt, і домашній каталог, змонтований у /mnt/home.
Тепер налаштуємо з’єднання з інтернетом. Якщо ти під’єднаний через роутер, нічого робити не потрібно. Якщо через Wi-Fi, то налаштовуєш пароль через дану команду:
wifi-menu
А якщо через PPPOE, то для налаштування вводиш:
pppoe-setup
…а для запуску:
pppoe-start
Встановимо в основний каталог базові пакети системи і завантажувач grub:
pacstrap -i /mnt base base-devel grub
По цьому згенеруємо файл fstab, який у майбутньому визначатиме розділи для завантаження, які ми організували до цього:
genfstab -U /mnt >> /mnt/etc/fstab
Переходимо безпосередньо у встановлену систему:
arch-chroot /mnt
Придумай собі ім’я комп’ютера, яке не буде тебе нервувати, бо будеш бачити його кожного разу, коли запускатимеш термінал 😀 Внеси це ім’я до файлу (у прикладі ім’я – myhostname):
echo myhostname > /etc/hostname
Прийшов час налаштувати локалізацію системи. Зазвичай я залишаю тільки українську мову, але деякі програми люблять, щоб у системі була присутня й американсько-англійська локаль, тому виберемо обидві. Відкриваємо для редагування файл:
nano /etc/locale.gen
І розкоментовуємо (забираємо дієзи # на початку рядка) наступні рядки:
en_US.UTF-8 UTF-8 uk_UA.UTF-8 UTF-8
Оновлюємо налаштування локалі:
locale-gen
Вносимо зміни у файл locale.conf:
echo LANG=uk_UA.UTF-8 > /etc/locale.conf
Тепер налаштуємо скрипт mkinitcpio, що використовується для створення початкового завантажувального диска системи.
nano /etc/mkinitcpio.conf
У цьому файлі додаємо запис про драйвер відеокарти в розділі MODULES (один зі списку, який відповідає твоїй відеокарті):
- i915 (для відеокарти Intel)
- radeon (AMD)
- nouveau (Nvidia)
А також у розділі HOOKS додаємо запис keymap.
Якщо Arch Linux встановлюється на файлову систему BTRFS, то можеш прибрати із розділу HOOKS запис fsck – дана програма в цій файловій системі не використовується.
Тепер генеруємо сам скрипт:
mkinitcpio -p linux
Задаємо пароль користувачу root:
passwd
Додаємо звичайного користувача з додаванням йому необхідних прав доступу (username міняєш на своє ім’я користувача):
useradd -m -g users -G power,wheel,audio,video,storage,lp,scanner,games -s /bin/bash username
Задаємо пароль звичайному користувачу:
passwd username
Відкриваємо доступ користувачу до виконання команд від sudo. Для цього вносимо зміни до файлу:
nano /etc/sudoers
Розкоментовуємо рядок:
%wheel ALL=(ALL) ALL
Встановлюємо та генеруємо завантажувач:
grub-install /dev/sda grub-mkconfig -o /boot/grub/grub.cfg
Налаштовуємо шрифт консолі та розкладку клавіатури у файлі vconsole.conf:
nano /etc/vconsole.conf
Додаємо сюди запис:
KEYMAP=uk FONT=cyr-sun16
Вмикаємо службу провідного інтернету:
systemctl enable dhcpcd
Або для Wi-Fi ще раз (цього разу це буде вже зі встановленої системи):
wifi-menu
Тепер налаштуємо менеджер пакетів pacman для роботи із 32-бітними програмами в 64-бітній системі:
nano /etc/pacman.conf
Знаходимо у файлі та розкоментовуємо два рядки:
#[multilib] #Include = /etc/pacman.d/mirrorlist
Про всяк випадок (раптом ти встановлюєш систему із завантажувального диска п’ятирічної давності) оновлюємо базу даних пакетів, а заодно і всю систему:
pacman -Syyu
Тепер варто вийти із встановленої системи, розмонтувати розділи та перезавантажитися у нову систему вже без допомоги встановлювального диска:
exit umount /mnt/home umount /mnt reboot
Другий етап налаштування Arch Linux
Після завантаження вводиш ім’я користувача та пароль, які ти собі придумав раніше – відтепер будемо працювати від свого імені, і для серйозних завдань додавати попереду команду sudo.
Коли завантажиться вже встановлена система, ти здивуєшся – нічого не змінилося, у тебе перед очима все ще чорний квадрат Малевича проста консоль. Не переживай – ми просто ще не закінчили налаштування, за трохи все буде 😉
Отож, перш за все налаштуємо часовий пояс (наступні команди:
sudo timedatectl set-timezone Europe/Kiev
Увімкнемо синхронізацію часу із серверами NTP:
sudo timedatectl set-ntp true
Встановлюємо X.Org (графічний сервер):
sudo pacman -S xorg-server xorg-xinit xorg-apps mesa-libgl
Якщо ти використовуєш тачпад чи тачскрін, додатково встанови:
sudo pacman -S xf86-input-synaptics
Тепер встановлюємо драйвер для відеокарти (пам’ятаєш, ти прописував їх у модулях?). Так само, через sudo pacman -S:
- xf86-video-intel (Intel)
- xf86-video-nouveau (Nvidia)
- xf86-video-ati (AMD)
- xf86-video-vesa (Virtualbox)
Встановимо Yay (надбудову до pacman, яка дозволяє шукати та встановлювати пакети із користувацького репозитарію AUR):
sudo pacman -S git git clone https://aur.archlinux.org/yay.git cd yay makepkg -si
Встановлюємо програму Reflector та робимо автоматичне сортування списку дзеркал по релевантності:
sudo pacman -S reflector sudo reflector --verbose -l 15 -p https --sort rate --save /etc/pacman.d/mirrorlist
Генеруємо папки в домашньому каталозі солов’їною:
sudo pacman -S xdg-user-dirs xdg-user-dirs-update
Додаємо пакети, які дозволять без проблем працювати із FAT32 та NTFS- системами на флешках:
sudo pacman -S ntfs-3g exfat-utils
Можеш додати трохи шрифтів для власного задоволення:
sudo pacman -S ttf-liberation ttf-dejavu
Третій етап налаштування Arch Linux
Прийшов час встановити щось більш графічне, аніж консоль. Простими словами, вся графіка в Linux складається із графічного сервера (який ми вже встановили – X.Org), дисплейного менеджера та робочого середовища. Дисплейний менеджер запускається відразу після графічного сервера, і з його допомогою можна увійти в робоче середовище, а також вибрати, яке робоче середовище завантажувати, якщо їх встановлено декілька (так, це тобі не Windows, де дали цукерочку, і мусиш нею користуватися – тут ти можеш сам обрати, що використовувати, причому варіантів вибору завжди декілька).
Для прикладу встановимо один із двох дисплейних менеджерів та одне із двох робочих середовищ. Заради тесту можеш обрати будь-який із двох, а потім зробиш для себе вибір (можливо, й пошукаєш щось іще цікавішого).
Отже, дисплейний менеджер SDDM:
sudo pacman -S sddm sudo systemctl enable sddm
Або дисплейний менеджер LightDM:
sudo pacman -S lightdm lightdm-gtk-greeter lightdm-gtk-greeter-settings sudo systemctl enable lightdm
Робоче середовище MATE:
sudo pacman -S mate mate-extra yaourt mate-tweak yaourt brisk-menu
Або робоче середовище KDE:
sudo pacman -S plasma sudo pacman -S kde-applications
Додатково для того, щоб працювала штатна KDE-піктограма “Оновлення” в системному лотку, не забудь встановити пакет packagekit-qt5.
Після цього можна спокійно перезавантажити систему та починати четвертий етап налаштування, який у кожного свій та дуже довготривалий – пошук та встановлення необхідного софту. Зате коли налаштуєш усе, відчуєш весь кайф від користування даною системою. Успіхів!
