Чому тобі так весело,
Мов вбралася ти веснами?
Не можу зрозуміти.
Даруєш людям усмішки,
А під очима вже мішки.
Від чого тут радіти?

Для інших всі бажаннячка
Виконуєш від раннячка,
Просиш їм щастя в Бога,
Сама ж гола і босая,
Дурна, простоволосая,
Скоро простягнеш ноги.

Тримаєш ту позицію,
За котру до кондиції
Сама себе доводиш,
А збоку дужі велети,
Дегенерати й нелюди,
Сміються: ти ще ходиш?

Ще не набридло мріяти,
Дивні думки леліяти
У пошуках натхнення?
Ти хоч уяву матимеш,
Доживши свого фатуму,
Яке у тебе ймення?

Для кого ти стараєшся,
Фантомом переймаєшся?
Хіба ж вони оцінять
Твою небесну ауру,
Що кличе всіх до трауру
По нашому сумлінню?