Категорії:
Моя поезія
Як не щораз, то так бодай, потрохи,
Відкусимо життя серед руїн
Своїх надій і сподівань. Підвоху
Можна чекати і від рідних стін,
Якщо не так дихнеш посеред думки.
Та ми не дивимось на цей порив.
Як щось не так – ми всі по стійці "струнко".
Ти не дивуйся, я ж бо не просив
Читати всі оці переживання
І розуміти їхню першу суть.
Ми люди. І одне моє бажання –
Щоб хоч би хтось, та й зміг мене збагнуть…
Прокоментувати
На сайті відображається лише твоє ім'я та коментар. Електронна пошта зберігається виключно для зв'язку з тобою за потреби та в жодному разі не передається стороннім особам.