(присвячується Каті Гречин)

З'явилась у серці маленька іскринка,
Що згаснути мала б при першій нагоді.
Та миттю відчувши гору насолоди,
Зробила в тім серці маленьку зупинку,

Щоби роздивитись навколо – а може,
Те серце прислужиться їй за домівку…
З тих пір пролетіло вже митей без ліку,
Іскра розгорілась у вогнище. Схоже,

Що сита була усіма почуттями,
Якими її годувала людина…
До чого ж доводить проста і невинна,
Зате щира посмішка! Серце без тями

Палає, аж світло це видно до неба.
Душа за тим світлом угору злітає
Та першу іскру ще комусь посилає.
Хіба нам для щастя іще чогось треба?