Коли щомиті лиш хороше хочеш бачити

Коли щомиті лиш хороше хочеш бачити,
Коли щоранку прокидається душа,
Щоб на схід сонця лиш поглянути і, плачучи,
Згадать, що нині за душею ні гроша,

А завтра знову день, і рідної душі нема,
Яка б допомогла не грішми – так слізьми,
То зрозумій, буває ж так: любов невидима
Чиєсь єднає серце із твоїм. Візьми

І не повір у старомодні вічні принципи,
Віддайся ласці, розуму і почуттям.
Це неможливо? Так, я знаю. Ще не вицвіли
Одвічні комплекси перед своїм знаттям,

Що почуття і розум – протилежні два шляхи,
Що неможливо те, до чого не прийшла
Людська свідомість до сьогодні. Та невже лихий
Всю твою здатність до СВОЇХ думок забрав?

Нехай ніколи так не буде. І чи плачеш ти,
Чи ще крізь сльози чогось прагнеш спідтишка, –
Коли щомиті лиш хороше хочеш бачити,
Тоді насправді – ще жива твоя душа.

23.10.2009 4:52