Категорії:
Моя поезія
Чорніє небо, мерехтить
Одна зоря посеред ночі.
Зринають в пам'яті думки –
Щось нагадати мені хочуть.
Та не звертаю я на них
Ані найменшої уваги.
Вже третій день у мене штиль:
Бракує творчої наснаги.
Кричу, немов у вакуум:
Чому душа моя мертвіє?
Я вже давним-давно помер,
Та ще жива моя надія.
Вона й тримає поки-що
Мене ось тут, на білім світі.
Вона лишилась, а тому
Мусить душа моя боліти.
Болить, вмирає, догора
Останній промінь мого крику.
Ну вийдіть, зболені рядки,
Хай не рида душа так дико!
Я не воскресну вже повік –
Про це й гадати не волію.
Я вже давним-давно помер,
Жива лишилась лиш надія.
Прокоментувати
На сайті відображається лише твоє ім'я та коментар. Електронна пошта зберігається виключно для зв'язку з тобою за потреби та в жодному разі не передається стороннім особам.