Категорії:
Моя поезія
Невідомість… Як вона лякає!
Спав, не спав, а в серці аж щемить
цілу ніч від болю та відчаю –
ну скажіть хоч хтось, що через мить
станеться із нами. Сірий смуток
збайдужілих повністю обличь
наганяє жах. Усе забуто,
що прожило людство? Гучний клич
"порятуйте душу, Бога ради!"
загубився десь у тишині.
Всім все пофіг, ні в кого поради
запитатися тепер мені.
Залишилася хіба молитва
і надія, що не спить хоч Бог.
Що ж, як доведеться – будем жити
З невідомістю в задумі вдвох.
Прокоментувати
На сайті відображається лише твоє ім'я та коментар. Електронна пошта зберігається виключно для зв'язку з тобою за потреби та в жодному разі не передається стороннім особам.