Меню категорій

Обійми печаль за плечі…

Обійми печаль за плечі,
В синю даль спрямуй свій зір,
Від пориву голотечі
Випусти сльозу. Повір

У пекельну неспроможність
Своїх збайдужілих крил.
Викинь всю свою побожність,
Як столітній хлам. Без сил

І жаги до виживання
Ти стаєш непотребом.
То навіщо ці ридання,
Якщо й так в душі облом?

Бісова відсутність правди
Залишає почуття
Лиш сіріти. Всі принади
Незабутнього життя

Вмить втрачають смак і запах,
Лиш відчують дух брехні.
А вона стоїть на чатах
Біля грішної душі,

Непорушна й терпелива.
Думаєш, що омине?
Та не тут-то було. Дива
Не діждешся. Лиш війне

В очі темрява гіпнозом,
І дивись – ти вже в ярмі.
Не розвірюйся у Бозі,
Це ж не Він так захотів.

В тебе була вся свобода,
Втримать ти її не вмів,
Тож не нарікай – як воду,
Пий смолу в колі чортів,

Не кривлячись від огиди,
А смакуючи щомить.
По землі, немов сновида,
Човгай. Вже не заболить

Твоє грішнеє серденько –
Ним опікується зло.
Лиш заплач в кутку тихенько:
Все ж воно перемогло…

Прокоментувати