Меню категорій

Потрібних слів іще не видумали люди (ІІ варіант)

Потрібних слів іще не видумали люди,
Щоб виразить ці дивні почуття.
Як вперше глянув тобі в очі – не забуду,
Яка в них щира жила доброта.

Цей блиск запам’ятав на вічні віки,
Цей потяг до життя, до щирих діл.
Не заховають цього потягу повіки,
Лиш додадуть іще спокуси й почуттів.

Якась бентежна, невловима сила
Тривожить, ятрить серце без жалю.
Одною лиш присутністю своєю
Ти розбудила душу заспану мою.

Весь світ ожив, коли тебе побачив.
І я ожив, вдихаючи красу
Душі і тіла твого. Я неначе
Потрапив в казку. Я тобі несу

Найкраще, що у мене зроду було:
Не скарб матеріального життя,
А ще цінніше – люди вже забули,
Що вірш є центром творчого буття.

А те, що я до тебе відчуваю,
Можливо описати лиш віршем.
Що робиться всередині – не знаю,
Та душу розрива нестримний щем.

Нехай ця дика міць собі лютує,
Нехай порве серденько без жалю.
Та я скажу – і хай весь світ почує –
Кохана! Як же я тебе люблю!

Прокоментувати