Меню категорій

Примітив

Як просто і весело жити народу,
Коли, забуваючи свої пригоди,
Він далі продовжує пити із чаші,
Яка не відмита з торішньої каші,

А тільки доповнена звиклим сміттям.
Смертельна отрута з невинним дитям
Загралась до болю в дитячім нутрі,
Кишки умертвила, забравши собі

Всі корисні соки, живі речовини.
Чому в організм вона влізла дитини?
Чому? Примітивно: маленьке дитя
Опір не чинитиме – його життя

Наразі залежить зовсім не від нього,
Тут інші закони. Зазнавши чужого
Нахабного впливу, дитина не може
Зробити свій крок, а тому смертне ложе

Грозить їй за помилки старших братів.
Великий народе! Чи ж ти не узрів
Безсилля свого перед путами долі,
Що з тебе сміється за подвиги кволі,

Які не послужать тобі ані хвилі?
Це все намагання – пусті та безсилі.
Не маєш ти вибору – вибач, звиняй,
Але слухай долю – потиху звикай

До скромної ролі тупої істоти,
Якій не потрібна ніяка робота,
Бо все, що здійснити захоче вона,
Зрубає на корені доля сліпа.

Така собі пані без тіла й душі…
Плювати хотіла на твої вірші,
Бо ти – лиш нікчемна маленька істота,
Що в світі виконує місію бота.

Звичайно, ти можеш щось проти сказати,
Але в опозицію мусиш ставати,
Бо в долі єдиний існує мотив:
Ти проти? І ЩО? Все одно примітив.

Прокоментувати