Меню категорій

Шалійте люди! Це лише життя…

Шалійте люди! Це лише життя.
Чого там вчитись? Жийте та радійте
Безмежним ласкам Божим. На сміття
Повикидайте вчення Демокріта

Про мудрості житейські. Нам дано
Лиш раз пройти дорогу по землі,
А ми собі шукаємо того,
Що б дихання заперло на путі.

Я вам добра бажаю. Не хуліть
Даремно Бога за Його науку,
А просто, не задихавшись, живіть,
Зважаючи на теплі людські руки,

Що вас оберігатимуть від зла,
А ваша ласка – не плювати в душу
Хранителю безмежного добра.
* * *
О Боже! Я подобу прийняв злющу,

Збагнувши, що багато добрих діл
Зробив на своїй тернистій дорозі.
Ви кажете: «Та як же він посмів,
Уже і сам розчарувавшись в Бозі,

Народу диктувати їх закон,
Який ніхто писати їм не в силі?
Хіба він бог? Чи рабовласник? Злом
Підкреслює добро на їх могилі,

А потім каже, що хотів зробить
Усе, що міг. Та що він міг, на Бога?
Народжений амебою прожить
Іще ніколи не доріс до Того,

Хто править світом». Люди! Я ж не знав,
Що так далеко змушений копнути.
Тепер ви кажете: «О, він неправ…»
Чи ж не могли відразу ви збагнути

Всю таємницю людських почуттів,
Мені допомогти в святому ділі?
Та ні, мене послали до чортів,
Вчинили так, як навіть не посміла б

Лихая доля. Кинули мене
На півдорозі до мети, за котру
Я серце полум’янеє своє
Віддав цілком. Брудну, слизьку і мокру

Вічноживу печаль я залишив
Тихенько процвітати в душах люду.
Краплина світла, котру я любив,
Котру я вже ніколи не забуду,

В моїх руках померла через вас.
Я залишився сам-на-сам зі смутком.
Ну що ж: не вперше це. Ще один раз
Потерплю хижий біль. Спогляньте люто

Спідлоба на невимитих чортів
Із лігва злого крізь пекельну призму.
Я ж душу відмиваю від слідів
Запеклого, брудного егоїзму…

Прокоментувати