Категорії:
Моя поезія
Так, я ідіот. А що, не видно?
Я на своїй хвилі все життя.
Знову наминаю хліб з повидлом
І гуляю з іншою в тебе на очах.
Думай все, що хочеш – твоє право.
Я ж бо обіцянок не давав.
Це життя – жорстока, зла забава,
Тільки досі я про це не знав.
Так, я покидьок, тупа скотина,
Найвірнішу дружбу загубив.
В цьому світі я лише людина,
Страхування від помилок не робив.
І тепер одна в мене турбота –
Як загублений вернути рай.
Вибач, якщо зможеш, ідіоту.
А не зможеш – що ж… то прощавай…
Прокоментувати
На сайті відображається лише твоє ім'я та коментар. Електронна пошта зберігається виключно для зв'язку з тобою за потреби та в жодному разі не передається стороннім особам.