Меню категорій

Це знак? Послання з висоти?

(присвячено Ані Лу)

Це знак? Послання з висоти?
Знамення боготвірне?
Колись мене любила ти,
Я клявся бути вірним

Лише тобі. Пророкував
Нам щастя аж до смерті.
Тоді я зовсім не чекав,
Що почуття безсмертні,

Якими їх вважав завжди,
Отак візьмуть і зникнуть.
Так мало протече води,
Тобі ж раптом набриднуть

Ті поцілунки під вікном,
Обійми найпалкіші.
Любила ти? Чи це лиш сон?
Тоді нехай скоріше

Він забере мене туди,
Де проживає зроду,
У світ одвічної краси.
Я матиму нагоду

Щомиті бачити тебе
І знати, що кохаєш,
Принаймні, уві сні. Пройде
Ще трохи часу. В раю

Мій ангел пісню заспіва,
І все почнеться знову.
Не знаю, скільки мить трива,
Та ми почнем розмову,

А через мить в наші серця
Повернуться ті ночі,
В яких палка рука митця
Намалювала очі,

Наповнені слізним дощем.
Та сльози не від горя,
А від кохання. Ніжний крем,
А чи бальзам, як море,

Залиє душу. Я не знав
Тоді, що з нами буде,
Та все одно я не сказав
«Прощай навіки!» Всюди

Вчувалися слова пісень,
Що ангел мій співає.
Я згадую їх кожен день:
«Не йди, я ж бо кохаю…»

Та я пішов, хоч не хотів,
Ти цього захотіла.
Мені не вистачало слів:
Та як же ти посміла

Високі, зрілі почуття
Отак бездумно вбити?
Але, мабуть, таке життя.
Я перестав любити,

А лиш ненавидів усіх,
З закоханих сміявся,
Всі почуття зводив на сміх.
Та як я помилявся!

* * *

В той вечір на шматки порвав
Нестримний вітер душу.
Я знав, чи просто відчував –
Тебе побачить мушу.

І я прийшов. Дощ спогадів
У підсвідомість випав,
А янгол мій наче здурів –
Мене до себе кликав.

Напевне, я б уже пішов,
Та не хотів втікати
Ще раз від долі. Поборов
Свої бажання. Знати,

Що жде тебе в наступну мить –
Це, кажуть, неможливо.
Але я знав, що час не спить:
Пора робити диво.

Тебе зустрівши іще раз,
Не зміг уже триматись.
Залишився останній шанс,
А, значить, не здаватись

Мені потрібно, а робить
Свій вибір самотужки.
Душею не хотів кривить –
Порвав усі мотузки,

Що дух в’язали у полон,
Тримаючи бажання.
Я випадок здійняв на трон
І знов почув зітхання

Бабусі-долі. Що ж, зітхай,
О доле непомірна!
Твою загадку розгадав
Я знову. Й знову вірно.

Тепер тобі хазяїн я,
Значить, мені судити,
Що винести на п’єдестал,
А що в зародку вбити.

Я швидко свою роль збагнув,
По злу відправив месу,
Собі кохання повернув.
Тепер керуй процесом,

Якщо захочеш, в чому я
Відверто сумніваюсь.
Охопить всіх любов моя,
Та щиро покохаю

Лише одну. Вгадай, кого.
Так-так, оцю дівчину,
Яку чекаю під вікном
У цю сонячну днину.

Зараз її покличеш ти,
Я скажу: «О, як вчасно!»
Це знак? Послання з висоти?
О так. І це прекрасно.

Прокоментувати