Я слухать звик – не говорити

Я слухать звик – не говорити.
У кожнім слові не знайдеш
Того, що хочеш пережити.
Це правда? Ні… Ну, так… Авжеж…

Я й сам не знаю… Все, що було
До цих пір сказано, пішло
По вітру, загуло, минуло,
І не згада про це ніхто,

Лиш той, кому душа боліла
У певну мить від моїх слів.
Мабуть, природа так звеліла –
Відбитися від берегів

Свідомості і дати волю
Рукам назустріч течії.
Це боротьба із вічним болем,
Дороговказ на цій землі,

Бо вічно битись і поразку
У першім раунді приймать –
Це не по-нашому! Не в казці
Ми народились, (…) вашу мать!

Шукати вихід треба знову,
Він не один. Якщо нема
Фантазії, тоді розмову
Навіть заводити дарма

Про те, що світ такий поганий…
У кожнім слові не знайдеш
Усього, що тобі жадане.
Все пережили? Ні, авжеж…

22.01.2010

27.08.2010 Моя поезія

Прокоментувати