Дивно життя всім народом керує.
Вчора ще зовсім ти був молодим,
Думав, нещасний, що час все лікує,
Якщо судьба над тобою, смішним,

Викине жарт. Що загояться рани,
Мов на скаженій собаці, умить.
Ти ж не враховував, що час настане,
Коли ще більше душа заболить.

Час собі йде, не зважає на людство,
Прийде година, що й ти це збагнеш:
Страчені хвилі на всяке паскудство
Більше ніколи назад не вернеш.

Будеш в ту хвилю жаліти щосили
Про все добро, що комусь не зробив,
Про ті слова, що на волю просились,
А ти їх далі зубів не впустив.

Подумай зараз, поки ще не пізно.
Дай волю серцю й своїм почуттям.
Стисни кохану в обіймах ти міцно,
Дай їй прожити щасливе життя

Поряд з тобою. Не думай моментом,
А живи так, щоби кожен твій день
Скріплював віру у тебе цементом
В серці тобі найдорожчих людей.

Дай все, що маєш хорошого в собі,
Все це до тебе повернеться знов.
Ну а якщо поховаєш у гробі
Спогадів власних таємну любов,

То не дивуйся, що разом з тобою
Тихо помруть і твої почуття,
Не подаровані зовсім нікому,
Та й не потрібні вже… Твоє життя

Може продовжитись в душах прийдешніх,
Якщо не будеш ховати його
В темряві жадібності, а нарешті
Зважишся в дар принести для когось.

Дай, і віддасться тобі тристакратно,
В жертву неси і отримуй взамін.
Ти будеш мати настільки багато,
Скільки заслужиш. Життя – наче дзвін:

Де передзвін, там завжди є відлуння.
Візьмеш на суму, яку заплатиш.
Тож, щоб не було в житті тобі сумно,
Іншим для смутку причин не залиш.