Меню категорій

“Равське Ретро” на майдані

Ось і підходить до завершення черговий рік. Багато всього ми пережили за цей час, багато чого ще будемо переживати. Хотілося б згадати останню поїздку, яка принесла купу позитивних (і не дуже) вражень.

13 грудня, не встигнувши відсвяткувати свій День Ангела, я отримав такий собі оригінальний подарунок від учасників квартету “Равське Ретро”. А саме звістку, що ввечері виїжджаємо до Києва, на майдан. Правду кажучи, я був трішки збентежений такою новиною, бо в музичній школі, де я працюю, на суботу були заплановані батьківські збори з концертом, а ще я пообіцяв людині написати фонограму до понеділка. Але один проти інших трьох учасників гурту я не мав шансів, тому довелося мовчки погодитися. Тепер взагалі не шкодую, що так сталося.

Отже, у п’ятницю ввечері взяли ми свої музичні інструменти і виїхали до столиці. Долучилися у Львові ще до однієї компанії, і так разом прибули. Перше, що мене приємно здивувало – ціна номера, в якому ми зупинилися. Скажу правду – у нас в Раві-Руській за таку ціну максимум двох чоловік можуть поселити, а тут, у столиці, якихось двісті метрів від майдану Незалежності прийняли нас усіх чотирьох, та ще й інструменти з нами 😀

Поселившись, ми вирішили зробити собі невеличку екскурсію. Подивилися на будівлю Міністерства закордонних справ України, зайшли в Михайлівський собор помолитися Богу. Ще трішки побродивши Києвом, спустилися на майдан.

Скажу відверто – такої величезної кількості людей я давно не бачив на жодному фестивалі. А такого своїми силами організованого благоустрою взагалі ніколи у своєму житті не бачив. Барикади охороняються, серйозний фейс-контроль, підозрілих та людей напідпитку просто не пропускають. А між собою мир та злагода. Дівчата розносять чай, вафельки, пряники, якщо зголоднієш – покуштують юшкою, приготованою на польовій кухні. І все це безкоштовно, з усмішкою на обличчі. В закладах громадського харчування давно вже важко зустріти офіціанта з посмішкою та культурою поведінки, а тут…

Трішки після обіду ми взяли свої інструменти і почали пробиватися до сцени. Реакція людей була неоднозначною, особливо на нашого басиста Богдана Кожушка, котрий ніс свій контрабас піднятим угору так, що його здалека було видно. Дуже приємно було, коли якась жінка, почувши, що ми будемо виступати, попросила заспівати колядку: “Різдво все-таки на носі, хлопці!..”

Пробившись за сцену, ми зраділи, що скоро будемо виступати перед шаленою кількістю людей. На жаль, те “скоро” затягнулося на шість годин. до 23-ї години ми позамерзали, як сосульки, тож, коли прийшла нарешті наша черга виступати, ми вже заледве могли говорити. Щастя, що час від часу нас зігрівали теплий чай та надія все-таки виступити.

За час очікування повз нас проходили численні політичні діячі України та Європи, артисти естради (теж і наші, і з-за кордону), із деякими нам вдалося зробити фото, ще з деякими поспілкуватися.

“Равське Ретро” публіка зустріла гарячими оваціями. Після першої обіцяної колядки овації стали ще гарячішими. Хоч багато місця на майдані не було, під нашу польку люди мало не танцювали. А потім не хотіли відпускати нас зі сцени, та, на жаль, регламент не дозволяв нам залишатися довше. Втомлені, померзлі, ми пішли в номер відсипатися.

Наступного ранку, в неділю, виявилося, що не ми одні з нашого міста в Києві. Щонайменше п’ятьох людей із Рави-Руської ми зустріли за кілька годин, серед них була й моя подруга Стефанія Асапова, з якою ми свого часу записали пісню “Я хочу, щоб ти знала це”. А вже по дорозі додому ми побачили ще авто із прямим натяком на те, що й інші равчани приїхали підтримати майдан (на фото).

Додому ми їхали такі ж усміхнені, як люди на майдані, і горді за свою націю. Слава Україні!

12345678910111213

1 коментар

Прокоментувати