Як давно відомо, стукай – і тобі відчинять. Часом я чую фрази типу "Навіщо мені ці соцмережі – все одно ніхто не пише" і т. п. Я вже давно переконався на собі – якщо бути уважним до інших людей, вони завжди відповідають взаємністю. Ну, не всі, звичайно, але відсоток великий. Саме тому останнім часом я почав публікувати у соцмережах фото зі свого життя. В переважній більшості це свіжі моменти із розвитку нашої малявки Саші, а сьогодні ось згадав про свої старі фотоальбоми. Бачу, що моїм друзям подобаються такі обновки, тому публікую свої старі фото з дитинства, звичайно ж, із коментарями 🙂

Старі фото, а спогади – немов сьогоднішні

Отож, почну з фото із випускного у четвертому класі. Перша вчителька Ольга Миколаївна ще майже юна на цій світлині. Не кажучи вже про нас, дітлахів. Ану вгадай, де на цьому фото я 😉

Приблизно в цей самий час я вже вчився у другому чи третьому класі музичної школи. Пам'ятаю як сьогодні – однієї миті хотілося просто поїздити машинками по підлозі, а в іншу мить я вже сидів за баяном і впевнено прямував до своєї мети у житті. Старі фото пробудили багато приємних спогадів.

А це фото із дошки пошани у музичній школі. Гарна зачіска, еге ж? 😉

Потім я візуально подорослішав, а душа стала прагнути проб та змін. Ось яку шевелюру я відпустив! Я сам жартома називав це фото "маленький бродяга на великій дорозі". Третій курс музичного училища, 2005 рік.

А це фото вже після закінчення музичного училища. В той час я вже працював викладачем у Рава-Руській дитячій музичній школі. Нещодавно ми з дирекцією згадували та сміялися із ситуацій, коли я приходив на заняття із дітьми в повному рокерському екіпіруванні – бандана, напульсники, ланцюги, а завуч питав чергових, чи Андрій знову одягнутий "у ту хустину" 😀

А зараз ми ось такі. Вірніше, були такими цього літа. Ми знову підросли. І ще багато нових фото ти побачиш невдовзі.

Дякую за перегляд, залишай свої коментарі. Мені було приємно зануритися в минуле. Надіюся, тобі теж було приємно побувати там зі мною хоча б подумки 😉

Всього тобі найкращого!