Це не життя таке різноманітне,
Це не пригоди кожен день інакші,
Це ми усе женемось непомітно
До чогось кращого. Немає здачі –

Беремо сірниками, бо в пригоді
На господарстві стануть неодмінно.
Так часом важко, що аж дихать годі,
Та не годуємо ми мозок лінню,

А спішимо, щоб встигнути багато:
Казала преса, що життя коротке.
Ще каже: не працюй – сьогодні свято!
А може, дійсно – не усе ж солодке

В твою кишеню упаде одразу,
Не всі скарби отримаєш за працю.
А може, замість бігати до сказу,
Шукаючи містечко у палаці

До божевілля ситих бізнесменів,
Взяти відгул і прилягти на хвилю,
Наїстись хай не стейків, а пельменів,
Запить не віскі, а холодним пивом,

Зате відчути, що ти теж людина,
Єдина й неповторна в цілім світі.
Не кидай голову під гільйотину!
Ще не заважко, можна ще терпіти.

Ми ще не все на світі пережили,
Ще не бували там, де нас не було.
То може, взяти і напружить жили,
Так крикнути, щоби усі почули:

Ми ще живі, ще сила не пропала!
А потім те вчинить, що навіть думка
Пропонувать сумлінню не збиралась.
Штовхнути серця шар в життєву лунку,

З'єднатися зі світом воєдино
І зрозуміти все, чим діло пахне.
Як би не було, все-таки людина –
Істота, що ніколи не зачахне

Без поєдинків, винаходів віку,
Пригод і боротьби за своє щастя.
Ми ж не дурні, і зовсім не каліки,
Щоб просто так обставинам здаваться.

Господня воля – це одна із ланок.
Надіючись – міцніємо душевно.
І поки у душі сія світанок,
А серце не сидить собі даремно,

Терпляче зносячи жорстку наругу
Під видом кави, сигарет і болю,
А часом робить ще якісь потуги
Зіграти власне, унікальне соло,

До того часу справді ми живемо.
Й не плачемо, коли немає здачі:
Візьмемо й сірники. Це не проблема,
Нехай хтось інший замість нас заплаче,

Якщо не має сили побороти
Власної долі. Хай усе стається,
Як має статись. Біль не має квоти,
Нехай навіть здоровий глузд загнеться –

Наш шанс не пропаде. Ще є натхнення
Побитися з життям у вічнім герці.
Як переможемо, то будьмо певні –
У кожного залишимося в серці.