Якби ж на світі зла не було!
Якби Адам, та не згрішив,
А ще спокусниця та, Єва,
Не попросила від душі

Його те яблуко вкусити,
А качаном ще й закусити,
Та змій не спокушав її,
То не лежали би в труні

Сьогодні той, а завтра інший,
А післязавтра ще один –
Знайомі, родичі чи друзі.
І не чекали б перемін

В Верховній Раді бідні люди,
Чекаючи, коли ж то буде
Хоч трохи легше жити тут.
І не шукав би сіна жмут

Бідака-селянин нещасний,
Щоб хоч на три дні припастить
Та раз худобі їсти дати,
Щоб молока дала колись.

Які напасті – рідна мамо!
А все оте ребро Адама.
Не кожен на таке мастак –
Ребро віддати просто так.

І через ту велику щедрість
Тепер прабатьком його звем
І в сім потів працюєм нагло,
Вручну приглушуючи щем

В душі поганій, наболілій,
Що вже давно там оніміла,
Що вже не плаче, не кричить,
А заховалась і мовчить,

І знов пригадує Адама
І лишнє те його ребро.
І вже собі ламаєш ребра,
Лише щоб більше не шкребло.

Та все шкребе в душі поганій,
І ти немов уже в тумані,
І тільки голос манить, зве:
Попробуй, яблучко смачне…

Листопад 2004