Меню категорій

Фільм «Тепер я буду любити тебе». Рецензія

Рецензія на фільм Романа Ширмана «Тепер я буду любити тебе». Основано на власній думці після перегляду фільму.

Мало було нам із дружиною різдвяних свят, тому ми цієї неділі вирішили відвідати львівський кінотеатр «Коперник». Стрічка була обрана наперед – «Тепер я буду любити тебе». Це українсько-грузинський романтичний комедійний фільм, знятий Романом Ширманом. В український широкий прокат стрічка вийшла 31 грудня 2015 року.

Мішель – модний ресторатор, успішний бізнесмен і чоловік у розквіті сил. Здається, удача посміхається йому скрізь і завжди. Аж раптом на Різдво його життя перевертається з ніг на голову – красуня-дружина йде до іншого… Саме тоді розпочинається закручена колізія цієї дивовижної романтичної історії. Випадкове знайомство з дівчиною, в якої зараз теж проблем в коханні вистачає, змушує Мішеля задуматися: це фортуна чи може чийсь хитромудрий план. Їхні історії переплітаються, доля продовжує іронізувати, а кохання грається з ними і веде за своїм власним сценарієм. На новорічні свята час повірити у справжні дива.

Опис із сайту http://kinoafisha.ua

Чесно кажучи, від перегляду фільму ми сподівалися більшого. Гра акторів досить нудна, склалося враження, що ми дивимося не фільм, а театральну постановку. Сюжет фільму присутній, але досить сірий, одноманітний. Уривки, вирвані з контексту подій останніх чотирьох днів життя героїв, призводять до втрати загальної думки, у сюжеті легко загубитися.

Щодо жанру: так, мелодрама тут вчувається, з комедійного не дуже багато, але жарти тонкі. Сподобалися моменти, коли Бенюк «бештав» обслуговуючий персонал ресторану, коли він, побачивши в клубі танцівницю, видав фразу «Як же вона схожа на мою першу вчительку!», ситуація в мотелі, коли Оксана лягає на ліжко, а воно ламається, потім в кімнату залітає птаха.

Досить яскраво зіграна роль сестри Оксани – Олі. Тут Арина Анпілогова на висоті – мабуть, єдина акторка, яка справді якісно зіграла свою роль. Хоча, тут швидше проблема у сценарії – решта акторів теж непогано викладалися, та все одно щось недопрацьовано… До речі, постійний плач Оксани з часом почав дратувати.

Старі сірі будівлі, комунальна квартирка, напевно ще радянські килими на стінах і підлогах – сумно це все… Але коли показали задрипаний «мотель» (якщо його можна так назвати) я жахнувся – невже таке ще буває? Здається, що фільм зняли за 100 грн. А, ні, трішки більше – Volkswagen Бенюка трохи коштує 🙂

Музика до фільму підібрана досить вдало – це надає хоч якоїсь романтики при перегляді. А коли піаніст почав грати Ґріґа задом наперед і казати, що це його власний твір, було справді весело 🙂

Загальне враження від фільму «Тепер я буду любити тебе»: фільм варто подивитися. Один раз. Тільки за те, що він український (до речі, українська звучить ДУУУЖЕ чисто, що не може не тішити). На мою думку, український кінематограф може набагато більше. Тільки для цього потрібно знімати нові й нові фільми, а не один в ніколи – так у нас не вийде нічого путнього, знаю по собі…

Прокоментувати