Як уже неодноразово обговорювалося на різних форумах, якщо хочеш швидко і безболісно отримати Arch, став Manjaro чи EndeavourOS – це готові системи на його основі з графічним встановлювачем. Manjaro я свого часу довго використовував, і вона мені справді сподобалася. Але я люблю чистоту в системі, тому віддаю перевагу «батькові-конструктору» – Arch Linux, де кожен пакет ти встановлюєш сам, зате добре знаєш, що встановив і де прописав свої налаштування.

Хороша новина: встановлювати Arch давно вже не так складно, як кажуть легенди. Нижче покажу два способи – простий, через вбудований помічник archinstall, і класичний, вручну, який допоможе зрозуміти, як усе влаштовано. Якщо ти ще не знайомий/а з цим дистрибутивом, почни з мого огляду Arch Linux.

Найповніша й найактуальніша інструкція – в офіційній Arch Wiki. Ця стаття – для загального розуміння процесу початківцями, а за подробицями завжди варто зазирнути туди 😉

Підготовка

Завантаж образ з офіційного сайту і запиши його на флешку – як це зробити, я розповідав у статті про створення завантажувальної флешки. Завантажся з неї, і за хвилину опинишся в консолі з правами root.

Підключення до інтернету

Для встановлення Arch потрібен інтернет, бо всі пакети завантажуються з мережі. Дротове підключення (кабель від роутера) працює одразу, без жодних налаштувань. А Wi-Fi налаштовується утилітою iwctl.

Спершу дізнаймося назву свого Wi-Fi-адаптера:

iw dev

На моєму тестовому ноутбуці вивід команди був отаким – адаптер називається wlan0:

Назва Wi-Fi-адаптера у виводі команди iw dev

Тепер шукаємо доступні мережі і під'єднуємося до своєї:

iwctl station wlan0 scan
iwctl station wlan0 get-networks
iwctl station wlan0 connect "Назва_мережі"

Після останньої команди iwctl запитає пароль від Wi-Fi.

Якщо пошук мереж видає помилку на кшталт Network is down, адаптер може бути заблокований. Розблокуй його командою rfkill unblock all і повтори пошук.

Перевіряємо з'єднання:

ping -c 3 archlinux.org

Якщо все гаразд, отримаєш приблизно таку відповідь:

Перевірка інтернет-з'єднання командою ping в Arch Linux

Спосіб 1: простий, через archinstall

В офіційному образі Arch є помічник встановлення archinstall. Це не графічний встановлювач, а текстове меню, де стрілками обираєш потрібні пункти, але воно робить усю рутинну роботу за тебе. Запускається однією командою:

archinstall

Пройдися по пунктах меню зверху вниз:

  • Mirrors and repositories – обери свій регіон, щоб пакети завантажувалися з найближчих серверів;
  • Disk configuration – найпростіше обрати автоматичну розмітку диска (best-effort) і файлову систему ext4 або btrfs. Увага: вибраний диск буде повністю очищено!
  • Bootloader – завантажувач, можна залишити запропонований;
  • Hostname – назва комп'ютера;
  • Authentication – пароль root і твій користувач із правами sudo;
  • Profile – тут обираєш Desktop і робоче оточення, наприклад KDE Plasma чи GNOME, а також драйвер відеокарти;
  • Applications – тут вмикається звук (Pipewire) і Bluetooth;
  • Network configuration – NetworkManager, щоб потім керувати мережею мишкою;
  • Timezone – Europe/Kyiv.

Наостанок обираєш Install, підтверджуєш – і йдеш пити каву. Коли все завершиться, archinstall запропонує перейти в нову систему для додаткових налаштувань. Можна відмовитися і просто перезавантажитися командою reboot, вийнявши флешку. За кілька хвилин ти побачиш графічний екран входу у свій Arch з уже налаштованим робочим оточенням.

Спосіб 2: класичний, вручну

Ручне встановлення довше, зате після нього ти знатимеш свою систему до останнього гвинтика. Нижче варіант для сучасних комп'ютерів з UEFI і таблицею розділів GPT, а відмінності для старих комп'ютерів з BIOS я вкажу окремо.

Розмітка диска

Основи поділу диска на розділи я описував у статті про особливості розмітки жорстких дисків. Тут зробимо найпростішу розмітку з двох розділів. Дізнайся назву свого диска командою lsblk (зазвичай це /dev/sda або /dev/nvme0n1 для SSD формату NVMe) і запусти зручну програму розмітки:

cfdisk /dev/sda
  • /dev/sda1 – 1 ГБ, тип EFI System – завантажувальний розділ;
  • /dev/sda2 – решта місця, тип Linux filesystem – сама система.

Розмітка диска в cfdisk під час встановлення Arch Linux

Форматуємо та монтуємо розділи:

mkfs.fat -F 32 /dev/sda1
mkfs.ext4 /dev/sda2
mount /dev/sda2 /mnt
mount --mkdir /dev/sda1 /mnt/boot

На старому комп'ютері з BIOS і таблицею розділів MBR окремий завантажувальний розділ не потрібен: достатньо одного розділу під систему, відформатованого в ext4 і змонтованого в /mnt.

Встановлення базової системи

Список найшвидших дзеркал образ Arch підбирає сам під час завантаження, тож одразу розгортаємо основні пакети:

pacstrap -K /mnt base linux linux-firmware sudo nano networkmanager

Це мінімум, з яким система завантажиться і підключиться до інтернету. За бажанням одразу додай base-devel git (знадобляться для встановлення пакетів з AUR) та ntfs-3g exfatprogs для роботи з флешками і дисками Windows. Драйвери відеокарти та графічне оточення поставиш уже після першого запуску.

Генеруємо файл з переліком розділів і переходимо у встановлену систему:

genfstab -U /mnt >> /mnt/etc/fstab
arch-chroot /mnt

Налаштування системи

Часовий пояс і апаратний годинник:

ln -sf /usr/share/zoneinfo/Europe/Kyiv /etc/localtime
hwclock --systohc

Локалізація. Відкриваємо файл:

nano /etc/locale.gen

Розкоментовуємо в ньому два рядки:

en_US.UTF-8 UTF-8
uk_UA.UTF-8 UTF-8

Генеруємо локалі і робимо українську мовою системи:

locale-gen
echo LANG=uk_UA.UTF-8 > /etc/locale.conf

Українська розкладка і шрифт з кирилицею для консолі:

echo -e "KEYMAP=ua-utf\nFONT=cyr-sun16" > /etc/vconsole.conf

Зверни увагу: українська розкладка тут називається ua, а не uk – uk означає британську англійську.

Назва комп'ютера:

echo myhostname > /etc/hostname

Пароль для root:

passwd

Створюємо звичайного користувача, додаємо його в групу wheel (ті, кому дозволено sudo) і задаємо пароль:

useradd -m -G wheel -s /bin/bash username
passwd username

Дозволяємо групі wheel користуватися sudo:

EDITOR=nano visudo

Розкоментовуємо рядок:

%wheel ALL=(ALL:ALL) ALL

Файл /etc/sudoers редагують тільки через visudo: перед збереженням він перевіряє синтаксис, щоб ти випадково не «поламав/ла» команду sudo.

Якщо плануєш грати чи запускати Windows-програми через Wine, увімкни 32-бітний репозиторій multilib. Відкрий /etc/pacman.conf:

nano /etc/pacman.conf

і розкоментуй рядки:

[multilib]
Include = /etc/pacman.d/mirrorlist

Вмикаємо менеджер мережі, щоб після перезавантаження інтернет запрацював сам:

systemctl enable NetworkManager

Завантажувач

Для UEFI:

pacman -S grub efibootmgr
grub-install --target=x86_64-efi --efi-directory=/boot --bootloader-id=GRUB
grub-mkconfig -o /boot/grub/grub.cfg

Для BIOS:

pacman -S grub
grub-install --target=i386-pc /dev/sda
grub-mkconfig -o /boot/grub/grub.cfg

Залишилося вийти з нової системи, розмонтувати розділи й перезавантажитися, не забувши вийняти флешку:

exit
umount -R /mnt
reboot

Що далі

Після ручного встановлення ти традиційно потрапиш у голу консоль – і це нормально. Увійди під своїм користувачем і підключися до Wi-Fi вже через NetworkManager:

nmcli device wifi list
nmcli device wifi connect "Назва_мережі" password "пароль"

Далі залишається встановити робоче оточення, і тут уже справа смаку – допоможе стаття про те, яке робоче оточення вибрати для Linux. Після цього мережею, оновленнями й рештою можна керувати мишкою, як у Windows через системний лоток (лінуксоїди-знавці, вибачте за порівняння 😂). А якщо монітор показує не ту роздільну здатність або потрібної просто немає в списку, ось як додати власну роздільну здатність монітора.

Більше порад для цього дистрибутиву, наприклад як встановити deb-пакет в Arch Linux, знайдеш за позначкою Arch Linux та Manjaro. А якщо щось пішло не так – пиши в коментарях, розберемося разом 🙂